8 жовтня 2009 року Президент України з метою відновлення ліквідності банків, забезпечення захисту прав та інтересів клієнтів банків, у тому числі громадян – вкладників банків, у своєму Указі «Про заходи щодо забезпечення відновлення стабільності в банківській системі» № 813/2009, зокрема постановив вжити заходів щодо забезпечення в установленому порядку додержання вимог закону стосовно тимчасової відмови у виїзді за кордон громадянам України, які мають невиконані кредитні зобов'язання.
Зрозуміло, що цей Указ не був спрямований на захист прав боржників та був дуже активно використаний Національним банком України, який своїм листом «Щодо обмеження виїзду за межі України боржників банків» №49-012/2687-20491 від 03.11.2009 надав певні рекомендації банкам України як діяти у цій ситуації.
На нашу думку, позиція, викладена у цьому листі Національним банком України, є не зовсім переконливою та не завжди має право на існування.
Так, відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України» підставами для тимчасового обмеження у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, може бути:
- наявність неврегульованих аліментних, договірних чи інших невиконаних зобов'язань – до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;
- ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, - до виконання зобов'язань;
- поданий цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.
Зазначене питання було також дуже актуальне раніше, ще після видання Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів" від 24.03.2008 №261/2008, коли Міністерством юстиції України та Адміністрацією Державної прикордонної служби України було підготовлено спільний Лист від 27.05.2008 №25-32/463, №25-5347 та Лист Міністерства юстиції України від 06.06.2008 №25-32/507, які визначали порядок взаємодії цих органів щодо виконання судових рішень про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України, а також надавали роз'яснення з даного питання.
Зазначені листи вперше давали роз’яснення і відповідні «розпорядження» щодо виконання законодавчих норм органами державної виконавчої служби – подавати відповідні клопотання (заяви) до суду з вимогою про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду.
Саме на ці листи й посилається Національний банк України у своєму сьогоднішньому роз’ясненні для банків України.
Отже, якщо Судом буде задоволено відповідне клопотання органів державної виконавчої служби, то громадянина України тимчасово обмежать у праві виїзду за кордон.
Законодавство України передбачає чітку можливість обмеження права на виїзд громадян України, але не чіткий порядок її реалізації.
Фактично, органам державної виконавчої служби листом рекомендовано (надано право) подавати клопотання, яке мав би подавати Банк, як сторона цивільних відносин, у яких виникло прострочене зобов’язання.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів при невиконанні їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження". Цим Законом передбачено право державного виконавця лише звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення з заявою про видачу дубліката виконавчого документа, порушувати клопотання про встановлення чи зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення, а також звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб.
Тобто державний виконавець (органи державної виконавчої служби) не мають права подавати клопотання (заяви) до Суду про обмеження права на виїзд з України боржника.
Виходячи зі змісту статті 217 Цивільного процесуального кодексу України Суд, який ухвалює рішення, може вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Але права просити суд вжити заходів для виконання рішення на стадії судового розгляду у органів державної виконавчої служби також немає, такі права надані лише сторонам, яким необхідно буде довести Суду необхідність та обов’язковість застосування чи не застосування таких заходів.
Крім того, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Але, слід враховувати, що згідно зі статтею 151 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову, – шляхом постановлення ухвали про заборону вчиняти певні дії (тимчасово обмежити особу (боржника) у праві виїзду за межі України). На даний час, Національним банком України рекомендовано банкам саме у разі звернення до суду із позовами про стягнення заборгованості з клієнтів – фізичних осіб користуватись правом забезпечення таких позовів шляхом подання до суду відповідних заяв.
Тимчасове обмеження громадян України у праві виїзду за кордон у разі невиконання ними кредитних зобов'язань може здійснюватись тільки за вмотивованим рішенням або ухвалою суду про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов’язань, винесених лише з підстав та у порядку передбаченому чинним законодавством України.
У випадку, коли немає відповідного судового рішення про обмеження права виїзду за кордон, застосування цих заходів буде очевидним порушенням конституційних прав громадян України.
Таким чином, за певних обставин у разі обмеження права на виїзд з України є підстави для його оскарження, оскільки чіткого визначеного Законом механізму (порядку) реалізації обмеження права на виїзд з України громадян України немає.